52 роки тому у Києві сталася Куренівська трагедія.
Як пише газета «Україна молода», 13 березня 1961 року, о 9.20 прорвало дамбу, і 14–метрова стіна рідкої пульпи, змітаючи все на своєму шляху, ринулася по схилу до Куренівки. Загалом під шаром глини, що швидко тверділа, опинилося близько 30 гектарів.
«Коли за кілька днів розпочалися відновні роботи, екскаваторники відмовлялися працювати: їхні машини раз по раз витягували фрагменти людських тіл. Частина цих тіл так і лишилася неідентифікованою. Відкопали групу з дитячого садочка разом із вихователькою, трамвайний вагон з усіма пасажирами, корпуси трамвайного депо», – пише газета.
Офіційно загиблими внаслідок куренівської трагедії було визнано 150 осіб, хоча за словами одного з представників КДБ, відповідального за облік трупів, лише на кінець березня їх було відкопано 2800. За інформацією санепідемстанції, яка намагалася запобігти виникненню епідемії, постраждалих від катастрофи могло бути 3090 осіб. Стихія знесла 22 приватних будинки, 5 двоповерхових і 12 одноповерхових державних споруд, два гуртожитки. Загальна сума збитків становила понад три мільйони радянських карбованців. Родинам, у яких під час трагедії загинули близькі, виплатили по 200 крб.
Як пише газета, «фундамент трагедії було закладено ще в 1950 році. Саме тоді було прийнято рішення заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів «з метою ліквідації Яру і впорядкування території, прилеглої до Сирецького масиву». Ліквідацію Яру санкціонував особисто Микита Хрущов. За більш як десять років було намито понад 4 мільйони кубічних метрів ґрунту. Загальна площа намиву становила більше одного квадратного кілометра, глибина – понад 30 метрів. Бабин Яр перетворився на болото, заповнене рідкою глинистою пульпою. «Але найстрашніше – дамбу, яка втримувала всю цю масу, було збудовано не бетонною, як передбачав проект, а земляною», – зазначає газета.
За десять років дамба частково осипалася, частково була підмита ґрунтовими водами, що й стало причиною катастрофи.
Була іще одна причина для прийняття рішення про перетворення Бабиного Яру «в парк культури і відпочинку». Одразу після війни це місце перетворилося на своєрідний клондайк, куди частенько навідувалися мародери, що полювали за золотими коронками жертв. Дно Бабиного Яру почало вкриватися відкопаними черепами, місцеві «шукачі скарбів» прокопували справжні тунелі в купах трупів, а до пунктів здачі кольорових металів усе частіше почали потрапляти такі сумнівні скарби. Щоб припинити варварство, і було придумано цей спосіб вирішення проблеми. «Про те, що будувати рідкий смітник на висоті 40-60 метрів над рівнем промислового і населеного району та ще й у зоні, що раз по раз потерпає від підтоплень, – це теж злочин, тоді не думав ніхто», – зазначає газета.
А в 1962-му році Бабин Яр таки частково засипали землею та висадили там ліс. Через місце трагедії було прокладене шосе.
Винними у трагедії було визнано шістьох осіб, звинувачених у «злочинній недбалості» і засуджено до різних термінів позбавлення волі. «Саме «технічна недбалість» і була визнана головною причиною катастрофи: спорудження земляної дамби замість бетонної, недосконалість дренажної системи, що не могла відводити достатню кількість вологи (труби, якими мала відводитися вода, були значно меншого діаметра за потрібний, а водоскидний колодязь, передбачений проектом, узагалі кілька років не працював), порушення технологічних норм – замість передбачених восьми годин на добу пульпу в Бабин Яр скидали в три зміни, до того ж і взимку», – пише газета. Тодішнього міського голову Олексія Давидова, якого ще за кілька місяців попереджали про можливість трагедії, на суді 24 серпня 1961 року не згадав ніхто.
